Головна » 25-річний ювілей "Людина року" » Чверть століття з «Людиною року». Літопис сучасного успіху. Історія №31: Михайло ЖВАНЕЦЬКИЙ

Чверть століття з «Людиною року». Літопис сучасного успіху. Історія №31: Михайло ЖВАНЕЦЬКИЙ

Жванецкий_рбк

Історія № 31. Михайло ЖВАНЕЦЬКИЙ

 Неперевершений метр одеського гумору

 Великий письменник-сатирик, сценарист, ведучий, гуморист, блискучий виконавець монологів і оповідань – легендарний одессит Михайло Жванецький. Людина неосяжного таланту і неймовірного, парадоксального, іронічного розуму. На його рахунку сотні мініатюр, більше десятка книг, численні спектаклі. По загальній любові і популярності він стоїть, мабуть, поруч з Володимиром Висоцьким.

Михайло Жванецький – це ціла епоха. Три покоління глядачів виросли на його влучних мініатюрах і афоризмах! Виступи талановитого митця завжди йшли з аншлагами, його твори змушували публіку сміятися до сліз. Улюбленець мільйонів, маестро парадоксу, Жванецький по праву вважається патріархом одеського гумору. Гумору істинної цінності, до якого як до зірок  одноразовим жартам із закадровим сміхом, що часом пропонує сучасне телебачення. Проза Жванецького – не миттєвий феномен естради, а глибока філософська література, яка знаходиться в одному ряду з такими класиками, як Ісаак Бабель, Михайло Зощенко і Аркадій Аверченко.

…Народився майбутній майстер слова в Одесі, в родині лікарів. Незабаром сім’я переїхала в Томашпіль (невеличке містечко у Вінницькій області), де батько працював хірургом і главлікарем районої лікарні, а мати – стоматологом. Як згадував Михайло Михайлович: «Я виріс, загалом, серед тампонів, бинтів… триколісний велосипед, і я – завжди в оточенні хворих». Ймовірно, ця рання близькість до чужих страждань і розвинула в майбутньому письменнику унікальну душевну чутливість, яка невловимо присутня в кожному його творі. З початком війни у 1941 році батька Жванецького призвали до армії, він став військовим лікарем, а сім’ю з маленьким Михайлом евакуювали в Ташкент. Після звільнення Одеси родина Жванецьких повернулася до рідного міста. Післявоєнна юність Михайла пройшла в колоритному єврейському дворику, багатократно оспіваному в його творах.

По закінченні школи Михайло обрав професію далеку від мистецтва – він вступив до Одеського інституту інженерів морського флоту за спеціальністю «інженер-механік підйомно-транспортного устаткування портів». У вільний від навчання час студенти влаштовували дружні вечорниці, танці, популярною також була художня самодіяльність. З цього і почалося. Михайло Михайлович згадував: «Під час навчання доля піднесла мене на високу посаду – комсорг факультету механізації портів. Одного разу мене викликали в комітет комсомолу і сказали: «До нас надійшов цікавий хлопець. Кажуть, брав участь у самодіяльності. Придивися до нього». Тоді я нічого не чув ні про яку самодіяльність, не думав про те, що взагалі можна виступати на сцені. Але час був такий гарний: тільки-тільки помер Йосип Віссаріонович. Уже можна було говорити, що хочеш, співати, танцювати, сміятися, майже над ким хочеш. І в цей час з’явився Вітя Ільченко. Ми познайомилися і потоваришували».

Разом хлопці писали сценарії для вечорів, а потім зібрали команду студентів зі всіх вузів міста, назвавши її «Парнас-2». Назву придумав Михайло. Коли його питали, чому Парнас-2, він відповідав: «Парнас-1» був на Олімпі, а в Одесі – «Парнас-2». Тоді ж в їх компанії з’явився і Роман Карцев.

По закінченні інститута Жванецький, який вже був автором багатьох монологів і мініатюр, почав працювати механіком по кранах в Одеському порту, Ільченко – там же, механіком по автонавантажувачам. А Карцев поїхав до Ленінграду, і в кінці 1962 року його прийняли до Театру мініатюр Аркадія Райкіна. Якось Михайло отримав листа від друга, де повідомлялося, що один з монологів Жванецького включений до репертуару театру і користується успіхом у глядачів. «Після зміни помчав показувати листа мамі, – згадував Жванецький. – Мама нічого не зрозуміла. Я кажу: «Мабуть, мені треба поїхати туди?» А вона: Куди ти поїдеш? Це не спеціальність!…» Але Михайло таки ризикнув.

У великому місті Михайло Жванецький, тоді скромний автор, жив на одній з міських окраїн – в Ульянці, на вулиці Стійкості, яку влучно називав вулицею Терпимості. Очільник театру мініатюр, метр гумору Аркадій Райкін високо оцінив творчість молодого автора, і невдовзі Михайло Жванецький отримав посаду завідувача літературною частиною. З початком їх співпраці виходять сценки і монологи «В грецькій залі», «Нормально, Григорій? Відмінно, Костянтин!» та інші, які у виконанні великого артиста швидко стали відомими і йшли на «біс» у глядачів. Пізніше Жванецький створює для Райкіна цілу естрадну програму «Світлофор», що стала однією з кращих вистав його театру. Продовжилася співпраця Михайла Жванецького і з дуетом Карцев-Ільченко. Завдяки його текстам популярність артистів зростала з кожним днем. Загалом в стінах театру естради Аркадія Райкіна народились 300 мініатюр і монологів авторства Жванецького, про якого, по великому рахунку, мало хто знав.

Та настав день, коли Михайло Михайлович вирішив вийти з тіні чужої слави і почати власну кар’єру в якості виконавця своїх текстів. Сам того не підозрюючи, він став батьком «радянського стендапа». Звичайно, тоді в СРСР ніхто і слів-то таких не знав.

Перший сольний виступ Михайла Жванецького відбувся в рідній Одесі на сцені філармоніїї. І був напрочуд успішним. Глядачі швидко полюбили авторську манеру гумориста: він виходив на сцену з «фірмовим» стареньким портфелем (подарунок від батька), діставав з нього пакунок з листами і починав читати. Великий майстер інтонацій і пауз, артист з лукавим прищуром поглядав у зал, встановлюючи з ним особливий контакт. У виконанні автора твори Жванецького отримували особливу силу: іскриста іронія кожної фрази, точність в деталях, впізнаваність життєвих ситуацій в поєднанні з влучністю і лаконізмом змушували із захопленням ловити кожне слово. Монологи Михайла Михайловича швидко розбирали на цитати: «Алкоголь в малих дозах нешкідливий в будь-якій кількості», «А тепер послухаєм начальника транспортного цеху», «Доцент був тупий», «Один необережний рух – і ви батько» та багато інших.

Виступи Михайла Жванецького, як свіжий вітер розносилися по великій країні, вони не просто звеселяли і піднімали настрій, вони формували манеру відношення до життя, з тонким гумором викривали недоліки, підмічаючи саму суть. Часто на його творчих вечорах  в записках із залу його питали: «Звідки ви все це про нас знаєте?». Настільки справжніми, правдивими були персонажі майстра слова. А відповідь була проста: Михайло Жванецький прийшов у літературу вже сформованою особистістю. За його плечима була велика життєва школа: він був інженером в одеському порту, багато бачив, розумів. Пізніше Михайло Михайлович написав: «Всі ці роки, поки я працював, зустрічався зі звичайними людьми – слюсарями, кранівниками, робочими. Вони багато в чому і ставали героями моєї творчості… Це був досвід не театральний, не сценічний, не літературний. Це було набагато важливіше – це був життєвий досвід. Мені здається, що те, що так багато моїх висловлювань пішли в народ і втратили будь-який зв’язок зі своїм автором – це і є визнання і відгомін тих років». Ще більшу популярність сатирик отримав, почавши з’являтися на телебаченні, як наприклад, в дуже популярній гумористичній програмі «Навколо сміху».

Жванецький жив і працював в Москві, однак ніколи не забував рідну Одесу: регулярно приїжджав до міста на майже усі знакові культурні заходи, влітку відпочивав на своїй старій дачі в районі Аркадії. Він завжди пам’ятав, звідки він родом, пишався, що народився в місті «у самого моря», а на усілякі запити стосовно походження, казав: «На питання, що мене пов’язує з Україною, хочеться відповісти: «А що Вас пов’язує з батьками?»

У 1990 році Михайло Жванецький став президентом Всесвітнього клубу одеситів, який мав на меті допомогу молодим талантам – поетам, письменникам, краєзнавцям, а також збереження пам’яті про великих одеситів минулого. Однією з ініціатив Михайла Михайловича був збір коштів на пам’ятник Ісааку Бабелю, який урочисто відкрили в 2011 році.

Як справжня творча особистість, письменник був завжди у пошуку нових тем для своїх мініатюр. Великих літературних форм сатирик уникав. Прихильникам, які мріяли прочитати твір Жванецького на пару сотень сторінок, він в притаманній йому іронічній манері пропонував розглядати всю його творчість як роман, складений із шматочків. Насправді, створення мініатюр – це його особливий стиль, в якому Михайло Жванецький є абсолютно і остаточно неперевершеним. Їх чекали, ними насолоджувалися, а величезна кількість його жартів миттєво ставала афоризмами:

– Важко увійти в історію, але легко вляпатися.

– Лікар і хворий дивляться один на одного з однаковою надією.

– Чиста совість – ознака поганої пам’яті.

– Гарно жити не заборониш. Але перешкодити можна.

– Народжений повзати – скрізь пролізе.

– Головне – не перейти вулицю на той світ.

 

Михайло Жванецький володів неповторним даром вести відверту бесіду з глядачем про все на світі, з легкістю переходячи від сусідки з п’ятого поверху до одвічних проблем буття. В цьому є особливий феномен творчості великого майстра cлова: він був таким своїм, таким справді народним письменником, – і разом з тим, між рядків завжди  проглядав серйозний драматург і філософ.

…За якими параметрами визначається класика? Мабуть, головне в тому, що вона нічого не втрачає з роками і завжди на часі. Твори Жванецького були і є актуальними завжди. В 70-ті роки минулого сторіччя вони (подібно записам Володимира Висоцького) розповсюджувались у магнітофонних записах, з аншлагами звучали на концертах, а з початку 90-х і до останнього часу – на самих престижних майданчиках пострадянського простору.

У письменника-сатирика Михайла Жванецького, який без жодного сумніву є класиком сучасної літератури, не було конкурентів. Він був особливий. Він був унікальний. Він був совістю і гласом епохи. І залишається – совістю і гласом епохи – вже сьогоднішньої.

В 1999 році Михайлу Жванецькому було присвоєне високе звання народного артиста України.

20 березня 2010 року на урочистій церемонії вручення премії «Людина року-2009» письменник-сатирик Михайло Жванецький став володарем Спеціальної премії «За видатні заслуги».

Жванецкий М.М